Належна історія українського масонства, його функцій, учасників і практик ще не написана й перебуває в рамках загального метанаративу під гучною назвою Суспільно-Політичний Рух в Україні ХІХ століття. А тому гадаю,буде корисним оглянути наявні тенденції у висвітленні цього явища.
Українські масонські ложі – уламок західної культури чи окремий підвид таємних лож на українських землях? Політично ангажовані центри «національного» відродження чи просто магнатські осередки з наголосом на індивідуальному розвиткові кожного члена?
Сучасна література про сучасне українське масонство не залишає сумнівів про невгасаючий інтерес широкого загалу до того, чи керують масони економікою світу, чи є українська політика справою рук кількох «посвячених», чи носять українські гривні відбиток всесвітнього універсалізму. Це лише доводить тезу про те, що все таємне рано чи пізно стає смішним, якщо не досліджене на належному рівні. Адже детально вивчивши і подавши історію таємних організацій на українських територіях і показавши кожну із них «з середини», можна уникнути подібних домислів і теорій. Однак, українська історична наука обрала інакший шлях – наголошувати на «таємності» й «революційності» цих організацій в минулому. А приправлені голлівудськими стрічками «підривні» ідеї масонства не викликають жодного сумніву в обивателів. Натомість можна поглянути на українське масонство як на продукт освіченого західного просвітництва, яке будучи належно дослідженим лише збагатить нашу історію.
Вважається, що масонство зародилося ще в добу Середньовіччя і своїм прототипом мало цехові організації каменярів-будівельників, або так звані майстерні. В Європі масонство стає поширеним в середині 17 століття, коли й були закладені світоглядні основи всесвітнього братства індивідуалізму й благочестя. На українських землях масони, як свідчать дослідники, з’явилися в 40-х роках 18 століття. А саме, перша на українських землях масонська ложа була заснована польськими магнатами в с. Вишневці на Волині у 1742 р. під керівництвом Яна Кароля Мнішка і проіснувала вона недовго. Далі, впродовж наступних кількох десятиліть, волинські міста й містечка стають центрами польського масонського руху, який не радував своєю активністю аж до 20-х років 19 століття. Так, у 1780 р. князь Міхал Любомирський утворив у своєму маєтку в місті Дубно таємну ложу «Досконала таємніца», яка спромоглась проіснувати лише до кінця 18 століття, але вже на початку 19 століття завдяки активній діяльності Нарциза Олізара ложа в місті Дубно відновлює свою діяльність під назвою «Східна зоря».
Отже, наприкінці 18 століття волинські й київські землі нарешті долучились до європейського космополітичного просвітництва, яке однак тут набуло абсолютно іншого характеру своєї діяльності і якогось інтенсивного поширення не мало. До того ж, організаційно польські таємні товариства і ложі не відзначалася ані чіткістю, ані стабільністю, і належали до різних моделей, як то французької чи шотландської.
У такому світлі дивними виглядають спроби окремих авторів-дослідників показати, що масони лише й думали про «національне визволення» українських земель. В часи, коли масонство таки проникло на територію України, воно все ще було європейським масонством, а тому – космополітичним, таким, що дбало лише про індивідуальні потреби своїх членів, як то кар’єрний зріст чи отримання маєтків.
Масонство повсюдно вважало своїм основним завданням створення всесвітнього, наднаціонального братства, нехтувало специфікою національного розвитку тих країн, де знаходило свій притулок і відверто прагнуло універсалізму. Така явна перевага інтернаціонального над національним була притаманна й масонству України.
Одним зі звинувачень є те, що масони не враховували власне українських умов кінця 18 – початку 19 століть. А можливо, вони просто не мали на меті їх враховувати, бо про українські землі не йшлося в їхніх програмах, орієнтованих на підготовку повстань 1825 і 1831 років? Як на мене, члени масонських лож навпаки враховували наявну політичну ситуацію на українських землях, оскільки вони й не намагались випрацювати загальну політичну програму для всієї території. Навіть незважаючи на досить жвавий культурний обмін між українським і Західним масонством (Великий Схід Польщі, Великий Схід Франції), українське масонство залишалось «прикутим» до культурної різноманітності українських територій.
ПОЧАТКИ
Українські масонські ложі – уламок західної культури чи окремий підвид таємних лож на українських землях? Політично ангажовані центри «національного» відродження чи просто магнатські осередки з наголосом на індивідуальному розвиткові кожного члена?Сучасна література про сучасне українське масонство не залишає сумнівів про невгасаючий інтерес широкого загалу до того, чи керують масони економікою світу, чи є українська політика справою рук кількох «посвячених», чи носять українські гривні відбиток всесвітнього універсалізму. Це лише доводить тезу про те, що все таємне рано чи пізно стає смішним, якщо не досліджене на належному рівні. Адже детально вивчивши і подавши історію таємних організацій на українських територіях і показавши кожну із них «з середини», можна уникнути подібних домислів і теорій. Однак, українська історична наука обрала інакший шлях – наголошувати на «таємності» й «революційності» цих організацій в минулому. А приправлені голлівудськими стрічками «підривні» ідеї масонства не викликають жодного сумніву в обивателів. Натомість можна поглянути на українське масонство як на продукт освіченого західного просвітництва, яке будучи належно дослідженим лише збагатить нашу історію.
Вважається, що масонство зародилося ще в добу Середньовіччя і своїм прототипом мало цехові організації каменярів-будівельників, або так звані майстерні. В Європі масонство стає поширеним в середині 17 століття, коли й були закладені світоглядні основи всесвітнього братства індивідуалізму й благочестя. На українських землях масони, як свідчать дослідники, з’явилися в 40-х роках 18 століття. А саме, перша на українських землях масонська ложа була заснована польськими магнатами в с. Вишневці на Волині у 1742 р. під керівництвом Яна Кароля Мнішка і проіснувала вона недовго. Далі, впродовж наступних кількох десятиліть, волинські міста й містечка стають центрами польського масонського руху, який не радував своєю активністю аж до 20-х років 19 століття. Так, у 1780 р. князь Міхал Любомирський утворив у своєму маєтку в місті Дубно таємну ложу «Досконала таємніца», яка спромоглась проіснувати лише до кінця 18 століття, але вже на початку 19 століття завдяки активній діяльності Нарциза Олізара ложа в місті Дубно відновлює свою діяльність під назвою «Східна зоря».
GENTE RUTHENI, NATIONE POLONI
Невипадковим є те, що процес появи масонських лож був пов’язаний із подіями, що відбувались в цей час поза межами українських територій. В 90-х роках 18 століття, після відомих подій (таких як входження Правобережної України до складу Російської імперії, останнього поділу Речі Посполитої, Французької революції) масонство почало більш сміливо крокувати нашими територіями, що було пов’язано зі створенням у 1784 році Великого Сходу Польського.Тож початки масонства були відгуком місцевої інтелігенції на заснування великої кількості патріотичних лож на територіях Речі Посполитої, а також відголоском культурних зв’язків між Російською імперією й Францією за часів Катерини ІІ. Як результат, чимало польських та французьких масонів «навчали» українську еліту європейським масонським ідеалам, а також справило вплив на її подальший політичний характер у 19 столітті.Отже, наприкінці 18 століття волинські й київські землі нарешті долучились до європейського космополітичного просвітництва, яке однак тут набуло абсолютно іншого характеру своєї діяльності і якогось інтенсивного поширення не мало. До того ж, організаційно польські таємні товариства і ложі не відзначалася ані чіткістю, ані стабільністю, і належали до різних моделей, як то французької чи шотландської.
У такому світлі дивними виглядають спроби окремих авторів-дослідників показати, що масони лише й думали про «національне визволення» українських земель. В часи, коли масонство таки проникло на територію України, воно все ще було європейським масонством, а тому – космополітичним, таким, що дбало лише про індивідуальні потреби своїх членів, як то кар’єрний зріст чи отримання маєтків.
Масонство повсюдно вважало своїм основним завданням створення всесвітнього, наднаціонального братства, нехтувало специфікою національного розвитку тих країн, де знаходило свій притулок і відверто прагнуло універсалізму. Така явна перевага інтернаціонального над національним була притаманна й масонству України.
УНІВЕРСАЛЬНІ ЦІННОСТІ
З одного боку, масонство доби романтизму намагаються показати свідомим поборником національних ідеалів і обстоювачем незалежності від «іноземного ярма», а з іншого закидається тому ж таки масонству відсутність консолідованих програм, брак чіткої ідейної основи, провал консолідуючої місії «в громадсько-політичному житті країни». Я аж ніяк не заперечую сильні національні почуття, економічні і родинні зв’язки зі своєю батьківщиною, які панували в головах тогочасної української інтелігенції. Але передовсім боротьба за збереження привілеїв спонукала магнатів, а також середню і дрібну шляхту приєднатися до національного руху. Ті події, які порушили старовину наприкінці 18 століття, вилились у невдоволення системою, яке не могло висловлюватися вільно, а тому, аби обговорювати політичні і соціальні проблеми відкрито, наявність таємних товариств, в яких можна було б принаймні дискутувати, була необхідною. Тому, у першій половині XIX століття магнатерія Волині й інтелігенція Лівобережжя створювала масонські ложі, таємні товариства політичного характеру й готувала повстання. У таких умовах ідеологія масонства стала у нагоді – таємність, посвяченість у спільну справу.Одним зі звинувачень є те, що масони не враховували власне українських умов кінця 18 – початку 19 століть. А можливо, вони просто не мали на меті їх враховувати, бо про українські землі не йшлося в їхніх програмах, орієнтованих на підготовку повстань 1825 і 1831 років? Як на мене, члени масонських лож навпаки враховували наявну політичну ситуацію на українських землях, оскільки вони й не намагались випрацювати загальну політичну програму для всієї території. Навіть незважаючи на досить жвавий культурний обмін між українським і Західним масонством (Великий Схід Польщі, Великий Схід Франції), українське масонство залишалось «прикутим» до культурної різноманітності українських територій.
УКРАЇНА – ТЕРИТОРІЯ ПЕРЕВАГ?
Деякі дослідники намагаються довести, що масонство було «надзвичайно» поширене на території України серед всіх і вся. Ну, так, до певної міри бути масоном у 18 столітті було популярно й модно серед тогочасної «еліти», яка загалом-то переймалась не багатьма речами, не кажучи вже про простих «смертних», які більше переймались урожаєм чи зубними болями, аніж високими ідеалами просвітництва.
Можна додати також, що однією з проблем українського масонства було те, що воно знаходилось на українських землях 18 – 19 століть. Як висловився історик Сергій Єфремов, “Під’яремний «хлоп», що робив панщину, не мав тут нічого спільного з паном-поляком або споляченим земляком своїм на правому боці Дніпра, великоросом, або зрусифікованим більш-менш «малоросіянином» на Лівобіччі. Мова, звичаї, побут, часто віра навіть — довершували тут розбрат, соціальними і економічними суперечностями витворений, і з панського стану утворили тут зовсім інший національний тип людності. І коли за наших навіть часів, незважаючи на існування національної української інтелігенції, цей розбрат не зник і не припинився, то що вже говорити про ті часи, сто років тому: обставини, що різнили вищі класи од народу, саме в повному були тоді розквіті. Народні маси і панство на Україні належали тоді не тільки до протилежних класів, до ворожих соціальне таборів, а й до різних національностей, і інтимний, скажу так, доступ до народу інтелігента, все-таки «пана» насамперед, стрівав непереможні перешкоди”.
Ось і відповідь на відсутність повальної популярності й поширеності масонів на наших теренах. Інтелігенція завжди тут була окремо, народ – окремо. І це аж ніяк не є невдалим, чи поганим – така ж сама ситуація була в Західній Європі. Чому ж тоді ми намагаємось навіть у 18 століття «притягнути» «боротьбу за звільнення України від польського ярма»? Такий наратив чимось схожий на козацький, коли більшість дослідників намагаються переконати, що наше козацтво було набагато більш національно більш свідомим, аніж німецьке чи французьке лицарство того ж часу. Питання – невже такий примордіалістський підхід до «національної свідомості» не до кінця української інтелігенції робить нас значимішими у світовій історії?
Дана проблема в історіографії українського масонства може бути легко вирішена за допомогою нових ревізіоністських досліджень, де на мікроісторичному рівні будуть розглянуті окремі особистості кожної ложі, програми, теоретичні або й практичні цілі, культурні особливості. Таким чином буде знищений цей спільний для всіх «націоналістичний» знаменник. Адже на даний момент мабуть кожен школяр знає про ложу «Любов до істини», але поняття не має про ложі «Безсмертя» і «Трьох Колон». Мало не кожен може пов’язати масонів з декабристами 20-х років 19 століття, що стало результатом довгого перетворення західного, універсального масонства на масонство власне українське, але небагато визнають, що дуже багато ложне ставили політичних цілей, а займались в кращому випадку культурною діяльністю.Школярі знають Павла Пестеля, але не знають Михайла Любомирського. Історія українського масонства, як і історія французького просвітництва, не є історією лише великих імен. Було дуже багато лож, які не були у всіх на слуху, але які теж мали своє місце у загальній культурно-просвітницькій роботі і можна лише дуже теоретично припускати, що окремі їхні члени усвідомлювали необхідність постановки політичних цілей.
Можна додати також, що однією з проблем українського масонства було те, що воно знаходилось на українських землях 18 – 19 століть. Як висловився історик Сергій Єфремов, “Під’яремний «хлоп», що робив панщину, не мав тут нічого спільного з паном-поляком або споляченим земляком своїм на правому боці Дніпра, великоросом, або зрусифікованим більш-менш «малоросіянином» на Лівобіччі. Мова, звичаї, побут, часто віра навіть — довершували тут розбрат, соціальними і економічними суперечностями витворений, і з панського стану утворили тут зовсім інший національний тип людності. І коли за наших навіть часів, незважаючи на існування національної української інтелігенції, цей розбрат не зник і не припинився, то що вже говорити про ті часи, сто років тому: обставини, що різнили вищі класи од народу, саме в повному були тоді розквіті. Народні маси і панство на Україні належали тоді не тільки до протилежних класів, до ворожих соціальне таборів, а й до різних національностей, і інтимний, скажу так, доступ до народу інтелігента, все-таки «пана» насамперед, стрівав непереможні перешкоди”.
Ось і відповідь на відсутність повальної популярності й поширеності масонів на наших теренах. Інтелігенція завжди тут була окремо, народ – окремо. І це аж ніяк не є невдалим, чи поганим – така ж сама ситуація була в Західній Європі. Чому ж тоді ми намагаємось навіть у 18 століття «притягнути» «боротьбу за звільнення України від польського ярма»? Такий наратив чимось схожий на козацький, коли більшість дослідників намагаються переконати, що наше козацтво було набагато більш національно більш свідомим, аніж німецьке чи французьке лицарство того ж часу. Питання – невже такий примордіалістський підхід до «національної свідомості» не до кінця української інтелігенції робить нас значимішими у світовій історії?
Дана проблема в історіографії українського масонства може бути легко вирішена за допомогою нових ревізіоністських досліджень, де на мікроісторичному рівні будуть розглянуті окремі особистості кожної ложі, програми, теоретичні або й практичні цілі, культурні особливості. Таким чином буде знищений цей спільний для всіх «націоналістичний» знаменник. Адже на даний момент мабуть кожен школяр знає про ложу «Любов до істини», але поняття не має про ложі «Безсмертя» і «Трьох Колон». Мало не кожен може пов’язати масонів з декабристами 20-х років 19 століття, що стало результатом довгого перетворення західного, універсального масонства на масонство власне українське, але небагато визнають, що дуже багато ложне ставили політичних цілей, а займались в кращому випадку культурною діяльністю.Школярі знають Павла Пестеля, але не знають Михайла Любомирського. Історія українського масонства, як і історія французького просвітництва, не є історією лише великих імен. Було дуже багато лож, які не були у всіх на слуху, але які теж мали своє місце у загальній культурно-просвітницькій роботі і можна лише дуже теоретично припускати, що окремі їхні члени усвідомлювали необхідність постановки політичних цілей.
Немає коментарів:
Дописати коментар