З встановленням німецької влади на окупованих територіях був проголо-
шений закон про вільну дію православних церков та різноманітних релігійних
общин. З початком функціонування церков, в повсякденний розклад життя
сільського населення почали проникати релігійні обряди. Люди почали відспі-
вувати померлих та хрестити дітей. Згідно заведеній раніше традиції у дні
християнських свят в церквах влаштовувалися релігійні відправи та богослу-
жіння. У випадках, коли в селі не було церкви, громада пристосовувала під
неї якусь з сільських будівель.
Зазвичай для цього використовувалась школа
або інше нежиле приміщення. Для переобладнання його на церкву над входом
до будинку прибивався дерев'яний хрест, а саме приміщення освячувалося.
Селяни зносили туди різне церковне приладдя, ікони та інші речі, які біль-
шість віруючих за радянської влади тримало по власних домівках. Ось як зга-
дує про це мешканець с. Гайшин Переяслав-Хмельницького району Київської
області Біляй Макар Федорович: «При німцях вона [церква] й началася, вона
в нас до німця не працювала. Так стояла, то зерно було... А при німцях якийсь
там появився батюшка, з Києва чи з куда, і открили церкву. І тоді як і наші
війшли, вона так і осталася. Люди знов позносили ікони, рушники і більше не
займали їх»70
.
Стосовно діяльності церковних установ на окупованій території у зведен-
нях партизанських загонів повідомлялося про те, що їх відкриття з самого по-
чатку викликало жвавий інтерес у населення, яке з зацікавленням почало їх
відвідувати. При церквах утворювалися церковні хори, у яких співали охочі
селяни. Службу в них правили колишні попи, дяки або ті селяни, які знали
порядок релігійних відправ. Основний контингент парафіян у них складали
люди старшого віку71
. Для них, на відміну від решти населення, дозволено було
відвідувати церкви у дні виконання важливих сільськогосподарських робіт.
У повідомленні одного з партизанських загонів від 3 січня 1942 р. про
характер відвідування населенням церков в окупованих селах Київщини заз-
началося: «До церкви ходять виключно старики, люди середнього віку йдуть
лише для того, аби не привертати до себе увагу... Релігійні підмічають хто не
ходить до церкви і погрожують донести коменданту, що мовляв такий то
співчуває більшовикам. Деяка молодь відвідує церкву з цікавості»72
. Стосовно
пробудження релігійного життя в селах центральної частини України, житель
села Мойсенці Іркліївського району Полтавщини Ф. Кушнір записав у своєму
щоденнику: «В хатах люди знову ставили святі образи та прибирали портре-
ти партійних керівників. Жінки надівали на шиї собі і дітям своїм хрестики
як і колись було»73
.
Релігійне життя в умовах окупації проходило під диктовку представників
німецької влади. Так, місцева влада в обов'язковому порядку примушувала
селян хрестити всіх дітей віком 10—12 років. Ходили чутки про те, що усі
нехрещені діти будуть розстрілюватись74
. Ця обставина змушувала селян
дотримуватись вказівок німецького керівництва та виконувати необхідні обря-
ди. Окупантами також видавалися спеціальні розпорядження про хрещення
всієї нехрещеної молоді, вводилася практика сповідування75
. Траплялися ви-
падки, коли в окупованих селах встановлювався такий порядок, за яким, при
зміні священика, селянам слід було проходити повторне хрещення. Так, в с.
Жаботин Кам'янського району Кіровоградської області подібна ситуація мала
158 Т. Нагайко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 158місце тричі76
. У селах Київської області мешканцям заборонялося проводити
поховальний обряд без присутності священика. Лише переконавшись в тому,
що похорон проходитиме за його участі, місцевий комендант виписував
відповідний дозвіл на його проведення77
. Існував також порядок, коли ховати
померлих селянам дозволялося лише у години вільні від роботи. (З наказу ше-
фа Бородянського району Київської області від 15 жовтня 1942 р. «Забороня-
ються похорони в робочий час. Похорони дозволяються зранку до початку ро-
боти або ввечері по закінченні робочого дня»)78
.
За розпорядженнями німецької влади в селах, за участі всієї громади,
влаштовувалися молебні на честь героїчних подвигів німецьких солдатів,
відбувалася посвята в члени сільської поліції. Той же Ф. Кушнір у своєму що-
деннику записав: «В селі Скородистику 15.2.42. на релігійне свято в церкві,
що містилась в сельбуді, під час служби була сила миру, посвящали якогось
прапора, знамя для поліції»79
. В обов'язки священиків входило переконувати
селян не боятися виїжджати на роботу до Німеччини, не вступати у зносини
з партизанам, виконувати розпорядження діючої влади тощо. Про це свідчить
запис у щоденнику А. Мироненка, жителя с. Мельники Кіровоградської об-
ласті: «13 червня. Неділя. Зелені свята. Звечора в церкві піп читав людям
відозву, щоб йшли в Німеччину на роботу, і щоб батьки не заперечували, бо
німці дали волю молитися, а раніше це було заборонено»80
.
Про вплив релігії на життя селян свідчить той факт, що під час Великод-
ня в селах Київщини скасовувалась комендантська година, а селяни розважа-
лися співами, піснями бандуристів та грою акторів аматорських театрів81
.
Разом з тим, все працездатне населення села змушене було щоденно пра-
цювати в полі на збиранні врожаю, включаючи недільні дні та дні великих
церковних свят. Так, в районах правобережжя Київської та Кіровоградської
областей влітку 1942 р. німецькі окупанти забороняли проведення вечірніх
суботніх та обідніх недільних богослужінь. Селянам заборонялось відмічати
релігійні свята, якщо ті збігалися в часі з проведенням важливих господар-
ських робіт або заважали виконанню трудових повинностей. Служба Божа
заборонялася також і на великі релігійні свята, які припадали на будні дні
(Пречиста, Спас)82
. В акті з розслідування фашистських злочинів в м. Пере-
яславі у період тимчасової окупації від 27 вересня 1943 р. повідомлялося про
те, що відправляти богослужіння в церквах району можна було лише у строго
визначені дні та години. У деякі періоди сезонних робіт, як то жнива, косовиця,
молотьба служити в церквах зовсім заборонялось. Задля забезпечення вико-
нання господарських завдань в останні дні окупації відправа повинна була
закінчуватися не пізніше 6-ї години ранку83
.
Не дивлячись на таку тенденцію, слід визнати, що релігія в часи окупації
зайняла важливе місце в повсякденному житті сільських мешканців. В умовах
воєнного лихоліття, непевності у своєму майбутньому люди все більше звер-
талися до Бога, шукаючи в відвідувані церков та молитвах надію на поряту-
нок для себе і своїх близьких. Жінки молилися за повернення з фронту своїх
синів та чоловіків, ставили свічки за здоров'я та безпеку власних дітей та тих
своїх родичів, хто був забраний на примусові роботи до Німеччини. Не зва-
жаючи на складний характер існування сільських мешканців, до значної їх
частини повернулася набожність. Поряд з цим популярністю користувались
представники різних культів. Люди, бажаючи знати про долю своїх рідних,
зверталися до ворожок, розповідали один одному свої сни. Зокрема, мешканка
с. Єрчики Київської області згадує, що деякі жінки виносили з дому останнє
яйце за обіцяне повернення свого хазяїна84
.
З початком окупації майже в усіх окупованих селах припинили свою робо-
ту клуби та інші культурно-освітні установи. Центр культурного життя селян
Нацистський окупаційний режим 159
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 159перемістився до традиційних селянських зібрань. Після відступу радянських
військ самі селяни, не чекаючи нічиїх наказів, порозтягували їхнє майно по
власних домівках. З клубів, шкіл, лікарень та інших закладів ними забирали-
ся всі будь-які більш-менш цінні речі – меблі, папір, скатерті, плакати та інше
майно. Таким чином, вже до фактичного початку німецької окупації більшість
культурно-освітніх установ виявилась непристосованою для виконання своїх
функцій. Окупаційна влада не стала здійснювати масштабних заходів з
відновлення їхньої роботи. Ті з клубів, будівлі яких залишилися вцілілими,
використовувалися нею для господарських цілей, або ж у них влаштовували-
ся церкви, що перебрали на себе їх функцію. У деяких великих селах німця-
ми все ж було організовано їхню роботу. Основним завданням роботи клубів,
як і раніше, була агітація населення. Комісар партизанського загону Київсь-
кого району Київської області Я. Носенко так описував один з таких клубів:
«На передньому плані висить портрет Гітлера, праворуч Петлюра, зліва Т. Г.
Шевченко з жовто-блакитними прапорами. Розвішані гасла: «Хто рано встає
– тому Бог дає», «Україна для українців» тощо». Ним же повідомлялося, що
у деяких селах по вечорах у клубах збиралася сільська молодь, для селян
влаштовувалися танці, грала музика, співалися старі національні пісні, зокре-
ма і сьогоднішній гімн «Ще не вмерла Україна» та інші85
.
Як і за радянської влади, селянам демонструвалися кіносеанси. За інфор-
мацією німецьких каральних органів, їх показ викликав значну зацікавленість
у місцевого населення86
. У пропонованих кінофільмах німці намагалися пока-
зати населенню всю могутність своєї імперії. Значна їх кількість була присвя-
чена перемогам німецьких військ у битвах з радянською армією. Поряд з кар-
тинами подібного спрямування, частина німецької кінопродукції, що потрап-
ляла до сільського кінопрокату, взагалі не несла ідеологічного навантаження.
Селянам демонструвалися звичайні фільми, що розповідали про буденне ні-
мецьке життя. Серед них траплялися мелодрами, комедії тощо. Восени 1942 р.
німецькі фільми, для зручності глядачів, стали супроводжуватися написами
українською мовою. А. Федоров відмічав «Є багато фактів, коли німці, як у
містах так і в сільській місцевості, демонструють населенню кінофільми
«Розгром частин Червоної Армії», «Взяття міста Києва, «Паління Москви».
Основною сюжетною лінією, пропонованих населенню стрічок, був показ
взяття в полон живої сили ворога, захоплення військової техніки тощо87
.
Життя селян на окупованій території було позначене їх участю у заходах,
присвячених різноманітним подіям та роковинам. Представниками окупацій-
ної влади для селян влаштувалися культурні заходи по відзначенню річниць
визволення від більшовиків, Шевченківських та інших свят. Для цього меш-
канцями сіл заздалегідь готувались самодіяльні виступи. З-поміж селян відби-
ралися талановиті музиканти та співаки для участі у колективах художньої са-
модіяльності. В деяких районних центрах та крупних селах діяли капели бан-
дуристів, танцювальні хорові та інші колективи. Їх репертуар складався пере-
важно з українських народних творів, пісень Т. Шевченка, а також класичної
музики. У дні свят вони гастролювали селами районів88
. Проте такі заходи не
носили достатньо масового характеру. Їх проведення залежало від багатьох
об'єктивних причин. Зазвичай вони відбувалися у селах з великою кількістю
населення, де окупантам вигідно було поширювати свій вплив більш гуман-
ними методами. Населення більшості сіл, що знаходилися далеко від центрів
округ, було позбавлене можливості спостерігати за подібними виступами та
того, аби самим брати в них участь. В таких селах селяни самі влаштовували
собі свята. У щоденнику Ф. Кушніра з цього приводу є такий запис: «У субо-
ту одна «молода» водила по селах дружки, які співали дружицьких пісень.
Воскресла старовина. Почалися весілля по селах. Жінки «розведьохи» прий-
160 Т. Нагайко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 160мають до себе у прийми то полонених, то своїх, аби була яка заведенька, щоб
погуляти з випивкою, піснями і танцями. Це був у селян такий своєобразний
настрій, що з нудьги веселилися»89
. Єдиною суворою забороною, що діяла
стосовно святкування, було відзначення населенням комуністичних т. з.
«жовтневих» свят. Про це селяни не повинні були і думати. В тому ж щоден-
нику, його автор зазначав: «В дні Жовтневих свят по селах ніхто з селян про
свято ні мур-мур, наче його і не було»90
. Натомість, стосовно відзначення
інших свят, Ф. Кушнір записав: «Новий 1943 р. святкували по новому, ніхто
нічого не працював, для веселості випивки ніде ніякої не було, люди були тве-
резі, невеселі. Різдво селяни святкувал
Немає коментарів:
Дописати коментар