Колодій - це маленький Сонце-Божич

В останній день Колодія, - неділю, - відбувалось завершення життєвої долі «колодки» - молоді одружені жінки «волочили колодку»

Свято Колодія — одне з праслов’янських свят, яке сягає доби Трипільської культури. Це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи, відоме як Колодія, Колодка, Масляна тощо.

Повертаючись до витоків духовності першої на Землі держави Аратти, завдяки українознавчим дисциплінам намагаємося відродити втрачені світоглядні знання та вірування прадавніх українців.

Свято Колодія — одне з праслов’янських свят, яке сягає доби Трипільської культури. Це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи. Колодій, Колодка, Колодки, Масляниця, Масляна, Масниці, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, Загальниця, «Ніжкові заговини» тощо - різні назви давнього свята.

Масляна, як і багато інших давніх українських народних свят, була включена до Християнського календаря, але з прив’язкою до Великодня, тоді, як раніше Масляну святкували напередодні Новоліття – Нового року наших давніх пращурів. Новий рік в них починався з першим весняним Молодиком, який настає перед весняним рівноденням (або за іншими джерелами - 1 березня).

Масляна отримала таку назву, тому що основною обрядовою стравою були вареники з сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. Виготовляли також млинці і пиріжки. Ними частували протягом усього тижня.

В прадавньому розумінні Колодій — це маленький Сонце-Божич, який уже підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм.

З наближенням весни Сонце все вище і вище піднімається по своєму небесному колу, відганяючи зимові холоди, а його сила, тепло та енергія передаються природі й людям. Отже — «Коло діє», життєтворний процес на землі триває, настає новий етап його оновлення.

Починали святкувати Колодія на початку тижня. Наші предки вважали Колодку символом продовження роду (фалічний знак). Ритуали мали свою послідовність: народження, освячення, дієвість, смерть, захоронення та оплакування. Проте веселощі, кмітливі забави та жарти супроводжували умовні обрядові дійства упродовж усього тижня.

Незважаючи на різне тлумачення Колодія, свято широко відзначалося на всіх теренах України. І хоча є деякі відмінності у проведенні його в різних регіонах – зміст і характер були однаковими. Це – суто українське свято, і йому немає аналогів у інших народів.

Свято супроводжується обрядами, пов’язаним із проводами зими і зустріччю весни і має характер загального примирення, злагоди та всепрощення. За традицією в цей час влаштовуються народні гуляння, а всі дійства направлені на те, щоб прогнати зиму і розбудити природу від сну. Усі ці дні не роблять значних робіт, а славлять Колодія, Сонце, Весну і Світло.

Протягом семи днів відбуваються урочистості, що славлять Колодія. Свято відлунює звичаєвість доби матріархату, оскільки жінки є головними дійовими особами. Колодія вважали Богом шлюбу, любові, здоров’я і злагоди, тож дійства були пройняті іграми та веселими забавами.

Цей тиждень ще також називали «Бабським тижнем» або попросту «Бабським», а Колодій, відповідно, - «Бабським святом». Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.

На Україні в усі часи головним обрядом Масниці були «колодки». Сонячну ознаку Колодія, як символ продовження роду, – маленьку вербову колодочку з навскісними хрестиками, перев’язану стрічечкою, дівчата прикріпляли на груди своєму хлопцеві, або «сповивали» і залишали до суботи.

Свято Колодія, триває протягом тижня: у понеділок «колодка народжувалась», у вівторок – «охрещувалась», у середу – «похрестини», у четвер – «помирала», у п`ятницю «колодку хоронили», у суботу - «оплакування колодки», а у неділю відбувалось завершення життєвої долі «колодки» - молоді одружені жінки «волочили колодку», - вони прив`язували колодку до тіла неодруженим парубкам та дівчатам, які не одружилися минулого року.

А оскільки, ніхто не бажав тягти колодку, тож від неї відкуплялись кольоровими стрічками, танцями, піснями або їжею та напоями.

Парубкам, котрі за рік не одружилися, чіпляли до руки чи до пояса колодку - загорнуте у полотно вже справжнє полінце, - у такий спосіб намагалися карати затятих одинаків. Пам’ятаючи про такий звичай, парубки заздалегідь готували «відкупного» грішми, подарунком або оковитою (виставляли могорича) - лише так можна було відкупитися.

На відміну від парубочої колодки, дівочу колодку оздоблювали паперовими квітами, барвистими стрі­чками та прив’язували дівчині, що забарилась із заміжжям, до лівої руки. Дівчата теж могли відкупитися стрічками, намистом, хустиною чи танцями і піснями.

В окремих місцевостях прив’язували колодку й батькам (до ноги) у покарання за те, що своєчасно не одружили своїх дітей.

Також в цей день парубки вибирають наречених.

Дістати чоботи майбутній тещі - ой як не легко!

Звичаєве право українців осуджувало тих, хто ухилявся від подружнього життя, а відтак, від продовження роду. А Колодій нагадував:

«Не жинився єси, то колодку носи!»

За народним повір’ям, Колодій — як Бог і опікун шлюбу, щедро обдаровував здоров’ям, злагодою, достатком тих, хто створював родини, дарував подружжю діточок.

На масляному тижні не вживали м’яса, а виключно молочні продукти, та зазвичай вшановували худобу. У храмі освячували продукти тваринного походження, зокрема, масло, молоко, сир, які складали біля образів Велес. Звідси й приказка: «У Велеса й борода в маслі». Люди вірять, що Велес у цей день пильно наглядає за тваринами. Тому з образом Велеса йшли благословляти тварин і кропити їх свяченою водою.

На Масницю-Колодія також готували холодець із свинячих, курячих чи баранячих ніжок, а тому він іще називався «Ніжкові заговини», - особливо полювали за такими кісточками дівчата, вони ними ворожили наступного понеділка.

Проте, основною обрядовою стравою Масниці, були вареники (або пироги) з сиром, які вживали з маслом чи сметаною, а також млинці на пошану Сонця, медові напої, тощо.

Звичай випікати млинці походить від стародавнього культу Сонця, що народжується з початком весни.

Популярними були й сколотини од масла «Нехай буде, - казали в таких випадках, - і маслянка, аби щоранку».

Наприкінці тижня проводилися масові гуляння на майдані. Парубоча Громада встановлювала гладенький та високий стовп — Колодку, який до того ж часто намащували салом (або іншим жиром), а на верх підвішували чобіт. Парубоцтво змагалося за право дістати чобіт, найспритніший отримував приз — пару чобіт для майбутньої тещі.

Всі обрядові дійства супроводжувалися піснями та хороводами, пригощанням один одного млинцями, закликаючи весну:

«Ой, весна, весна, ой, весна-красна,
Що ж ти нам весна-красна принесла!
Принесла я вам ясне Сонечко,
Ясне Сонечко у віконечко!»

А традиційним завершенням гулянь є спалення величезного опудала Масляної (Мари, Зими), яке символізує проводи холодів і народження Весни та нового життя.

Притримані від понеділка «ніжкові заговини» - кісточки від холодцю - дівчата виносили на вулицю й кидали їх від порога до воріт. Якщо хрустець долетів - та дівка буде здоровою протягом року, а коли перелітав через ворота - дівка неодмінно вийде заміж.

Крім того, українці в цей день прогнозували й погоду. Вважалося, яка «сиропустна неділя», такий і Великдень; якщо Сонце сходить вранці, то ранньою буде і весна.

За матеріалами блогу «Звичаї України» та публікації Клари Соколовської (професор кафедри українознавства МАУП, к.і.н., етнограф)