Сповнене драматизму протистояння так званих народних цілителів і офіційної влади Російської імперії відбилося у архівних документах.
Медицина проти знахарства
У 1850—1860-х роках офіційна медицина, яка досі обслуговувала переважно вищі суспільні класи, стала дедалі активніше доходити й до народних мас. У селах і маленьких містечках лікарі впритул зіткнулися зі знахарями, які тисячоліттями були єдиними надавачами лікувальної допомоги простим селянам і міщанам.
У 1850—1860-х роках офіційна медицина, яка досі обслуговувала переважно вищі суспільні класи, стала дедалі активніше доходити й до народних мас. У селах і маленьких містечках лікарі впритул зіткнулися зі знахарями, які тисячоліттями були єдиними надавачами лікувальної допомоги простим селянам і міщанам.
Як відзначали земські лікарі кінця ХІХ – початку ХХ століття, народні цілителі у своїй масі не мали жодних уявлень про анатомію і фізіологію людини, справжні причини хвороб. З усього арсеналу, який знахарі нагромаджували тисячоліттями, медицині стало в пригоді зовсім небагато: найпростіші фізпроцедури (лазні, припарки, купання тощо), масаж, частково – траволікування, психотерапевтичні практики (навіювання)...
На жаль, у більшості випадків, як твердять дослідники, лікування у знахарів або не приносило користі хворому, або навіть завдавало йому шкоди. Тому офіційні медики мусили докладати зусиль, щоб заохотити людей лікуватися у фахівців. У цьому їм допомагав і закон: у Російській імперії було офіційно заборонено людям без диплома «доктора медицини» лікувати людей за допомогою аптечних ліків, трав і чаклунства (особливо із застосуванням церковних предметів). Каралося також і умисне шарлатанство.
Між чаклунством і траволікуванням
20 серпня 1863 року Чигиринський повітовий лікар Ковальов доніс у поліцію про «дивні» способи лікування, які застосовує у своїй практиці знахар із Шабельників Іван Коваленко, який мав ще два прізвища-прізвиська: Олійник і Червоний.
«Я чув про те, як він лікував одну жінку, що мала головний біль і запаморочення, – писав Ковальов. – Він наварив якоїсь трави, поставив цю жінку в один кут кімнати і наказав випити частину сього відвару, потім поставив в інший кут кімнати і сказав випити ще частину відвару, і так вона мала випити відвар із трав у чотирьох кутах кімнати, потім він цю жінку обкурював якоюсь травою, від якої ще дужче голова у неї паморочилася, потім сказав їй роздягтися догола, стати в димар, дружині своїй наказав залізти на дах будинку, лити крізь димар на жінку воду, а сам примовляв: „Нехай подає джерело води“. Цей спосіб лікування злякав цю жінку і змусив її тікати від нього».
Під час слідства довести, що Коваленко застосовував такі екзотичні способи лікування, не вдалося. Сімдесятирічний дід зізнався тільки, що використовував у лікуванні різні лікарські рослини, зокрема ромашку, чому він навчився ще у батьків. «Бажаючи допомогти хворому і більше через свій бідний стан, я ходив по селах Чигиринського повіту, розшукував хворих простих людей, лікував їх», – розповів Іван Іванович.
Рішенням Чигиринського повітового суду Коваленка було визнано винним у «недозволеному лікуванні хворих» і засуджено до одного місяця арешту з наступним відданням під нагляд поліції. Здавалося б, покарання занадто суворе, але...
– Ромашка – порівняно безпечна рослина, однак лікарські трави бувають різні, – зауважує наш сучасник, черкаський лікар-терапевт Володимир Дума. – На Заході нині траволікування взагалі вважається небажаним, оскільки хімічний склад багатьох лікарських рослин та їхня дія на організм недостатньо вивчені. Тому лікування лікарськими рослинами, якщо проводиться малокомпетентними людьми, може навіть стати фатальним.
20 серпня 1863 року Чигиринський повітовий лікар Ковальов доніс у поліцію про «дивні» способи лікування, які застосовує у своїй практиці знахар із Шабельників Іван Коваленко, який мав ще два прізвища-прізвиська: Олійник і Червоний.
«Я чув про те, як він лікував одну жінку, що мала головний біль і запаморочення, – писав Ковальов. – Він наварив якоїсь трави, поставив цю жінку в один кут кімнати і наказав випити частину сього відвару, потім поставив в інший кут кімнати і сказав випити ще частину відвару, і так вона мала випити відвар із трав у чотирьох кутах кімнати, потім він цю жінку обкурював якоюсь травою, від якої ще дужче голова у неї паморочилася, потім сказав їй роздягтися догола, стати в димар, дружині своїй наказав залізти на дах будинку, лити крізь димар на жінку воду, а сам примовляв: „Нехай подає джерело води“. Цей спосіб лікування злякав цю жінку і змусив її тікати від нього».
Під час слідства довести, що Коваленко застосовував такі екзотичні способи лікування, не вдалося. Сімдесятирічний дід зізнався тільки, що використовував у лікуванні різні лікарські рослини, зокрема ромашку, чому він навчився ще у батьків. «Бажаючи допомогти хворому і більше через свій бідний стан, я ходив по селах Чигиринського повіту, розшукував хворих простих людей, лікував їх», – розповів Іван Іванович.
Рішенням Чигиринського повітового суду Коваленка було визнано винним у «недозволеному лікуванні хворих» і засуджено до одного місяця арешту з наступним відданням під нагляд поліції. Здавалося б, покарання занадто суворе, але...
– Ромашка – порівняно безпечна рослина, однак лікарські трави бувають різні, – зауважує наш сучасник, черкаський лікар-терапевт Володимир Дума. – На Заході нині траволікування взагалі вважається небажаним, оскільки хімічний склад багатьох лікарських рослин та їхня дія на організм недостатньо вивчені. Тому лікування лікарськими рослинами, якщо проводиться малокомпетентними людьми, може навіть стати фатальним.
«Серце, серце!»
Наскільки має рацію Володимир Іванович, підтверджує кримінальна справа Онисії Поштар.
13 вересня 1869 року до одного з поліцейських приставів Канівського повіту прийшла селянка з містечка Сміла Марія Пекіна. Жінка повідомила про трагічну смерть її сина, 46-річного Олександра.
В Олександра Пекіна, який професійно займався обробкою міді, розвинулася хвороба серця – один чи два рази на день виникало сильне серцебиття. Щоб підлікувати хворого, мати й дружина повезли його на жінчину батьківщину в село Листвину, що поблизу Корсуня. Тут його лікував корсунський лікар Трітчель, однак без помітного результату. Між тим, селяни-сусіди почали казати, що лікар вилікувати його не зможе, бо в Пекіна, мовляв, усередині сидить жаба або черепаха. Врешті мати вмовила Олександра звернутися до знахарки баби Мурлихи (Євдокії Лисенко).
Баба, не довго думаючи, поставила свій «діагноз» – переляк, від якого й почала лікувати Олександра, «виливаючи переляк водою» (тобто над головою розтоплену смолу лила у воду). Але й це «лікування» не допомогло, тому дружина хворого звернулася до іншої знахарки – Онисії Поштар. Баба Поштариха поставила інший «діагноз» – «дання», тобто наврочення через отримання хворим зачарованого предмета. Вона зробила хворому свої фірмені ліки від «дання» – як потім з'ясувалося, настоянку жовтого молочаю на хлібному квасі. А далі було от що.
Коли Олександр повернувся додому від баби Мурлихи з чергового сеансу, його дружина дала йому Поштарихині ліки. Як тільки хворий їх випив, йому стало зле, він почервонів і почав кричати: «Серце, серце!», потім став блювати, а за півгодини помер...
Після похорону мати померлого звернулася до поліції, бо припускала, що у «ліках» була отрута. За рішенням поліції померлого було вийнято з могили і піддано розтину. Уміст його нутрощів та пляшечки з «ліками» дослідили київські експерти, проте отрути там знайдено не було. Врешті-решт знахарці Онисії Поштар за «лікування без жодних на те прав» було присуджено штраф у п'ять карбованців сріблом плюс 25 карбованців оплати за хімічну експертизу. Цікаво, що на цей вирок вона подала апеляцію, а між тим, вочевидь, саме її ліки стали причиною смерті Олександра Пекіна.
– Можна припустити, що шкідлива й важка робота мідника Пекіна спричинила виникнення дистрофічних змін у серцевому м'язі, – висловлює свою думку лікар Володимир Дума. – У результаті у нього стали виникати напади аритмії, най-імовірніше, миготливої. Між тим, молочай, який входив до складу ліків Онисії Поштар, містить у значній кількості речовину евфорбій, яка використовується в народній медицині як проносне, блювотне. Але вона чинить збуджувальний вплив на центральну нервову систему і серце, який згодом змінюється пригніченням їхньої роботи. Тож смерть Олександра Пекіна була, на жаль, цілком закономірною...
Наскільки має рацію Володимир Іванович, підтверджує кримінальна справа Онисії Поштар.
13 вересня 1869 року до одного з поліцейських приставів Канівського повіту прийшла селянка з містечка Сміла Марія Пекіна. Жінка повідомила про трагічну смерть її сина, 46-річного Олександра.
В Олександра Пекіна, який професійно займався обробкою міді, розвинулася хвороба серця – один чи два рази на день виникало сильне серцебиття. Щоб підлікувати хворого, мати й дружина повезли його на жінчину батьківщину в село Листвину, що поблизу Корсуня. Тут його лікував корсунський лікар Трітчель, однак без помітного результату. Між тим, селяни-сусіди почали казати, що лікар вилікувати його не зможе, бо в Пекіна, мовляв, усередині сидить жаба або черепаха. Врешті мати вмовила Олександра звернутися до знахарки баби Мурлихи (Євдокії Лисенко).
Баба, не довго думаючи, поставила свій «діагноз» – переляк, від якого й почала лікувати Олександра, «виливаючи переляк водою» (тобто над головою розтоплену смолу лила у воду). Але й це «лікування» не допомогло, тому дружина хворого звернулася до іншої знахарки – Онисії Поштар. Баба Поштариха поставила інший «діагноз» – «дання», тобто наврочення через отримання хворим зачарованого предмета. Вона зробила хворому свої фірмені ліки від «дання» – як потім з'ясувалося, настоянку жовтого молочаю на хлібному квасі. А далі було от що.
Коли Олександр повернувся додому від баби Мурлихи з чергового сеансу, його дружина дала йому Поштарихині ліки. Як тільки хворий їх випив, йому стало зле, він почервонів і почав кричати: «Серце, серце!», потім став блювати, а за півгодини помер...
Після похорону мати померлого звернулася до поліції, бо припускала, що у «ліках» була отрута. За рішенням поліції померлого було вийнято з могили і піддано розтину. Уміст його нутрощів та пляшечки з «ліками» дослідили київські експерти, проте отрути там знайдено не було. Врешті-решт знахарці Онисії Поштар за «лікування без жодних на те прав» було присуджено штраф у п'ять карбованців сріблом плюс 25 карбованців оплати за хімічну експертизу. Цікаво, що на цей вирок вона подала апеляцію, а між тим, вочевидь, саме її ліки стали причиною смерті Олександра Пекіна.
– Можна припустити, що шкідлива й важка робота мідника Пекіна спричинила виникнення дистрофічних змін у серцевому м'язі, – висловлює свою думку лікар Володимир Дума. – У результаті у нього стали виникати напади аритмії, най-імовірніше, миготливої. Між тим, молочай, який входив до складу ліків Онисії Поштар, містить у значній кількості речовину евфорбій, яка використовується в народній медицині як проносне, блювотне. Але вона чинить збуджувальний вплив на центральну нервову систему і серце, який згодом змінюється пригніченням їхньої роботи. Тож смерть Олександра Пекіна була, на жаль, цілком закономірною...
Обкурювання для «зрушених розумом»
Уранці 4 грудня 1857 року в селі Степанки Черкаського повіту мельник Марк Жупанас знайшов біля свого вітряка труп жінки.
Поліція, яка прибула на виклик, встановила, що померла – це жителька Цесарської Слободи (нині це Червона Слобода Черкаського району) Олена Гордієнко. Кілька тижнів тому вона захворіла і злягла, а згодом від постійної гарячки, за словами її дітей Юхима і Софії, «зрушилася розумом». Замість того, щоб звернутися до лікаря, діти повезли її у Смілу до чудотворної ікони, але по дорозі дізналися, що у Степанках живе така собі баба Варківна (Пелагія Гнідаш), яка лікує психічно хворих.
Баба Варківна залишила хвору в себе і ввечері почала лікувати своїм вивченим із дитинства способом – обкурюванням ладаном і читанням певних молитов. Як вона згодом пояснила поліції, у хворій сиділи «два біси – Іван та Грицько». Однак під час лікувальної процедури пацієнтка схопилася й роздягнена та боса побігла невідомо куди...
Оскільки поліція не знайшла у діях баби Варківни ніякого криміналу, Черкаський повітовий суд визнав її невинною. Та баба, на жаль, під час цієї справи так перехвилювалася, що померла, навіть не дізнавшись про виправдувальний вирок...
Узагалі, в архівних справах зафіксовано чимало випадків лікування людей нашіптуванням та обкурюванням димом. Зокрема цікавий випадок розглядав Канівський повітовий суд – знахар-дворянин Самуїл Кенський, за національністю татарин, лікував нервових та психічних хворих підкурюванням папірців, на яких були написані татарські молитви...
– Цей вид лікування ми зараз називаємо матеріально опосередкованою психотерапією, – пояснює Володимир Дума. – Той, хто лікує, певним чином переконує хворого, що той чи інший предмет має лікувальні властивості, хоча насправді це не так. Але сам психотерапевтичний ефект може викликати полегшення стану хворого. На жаль, у випадку з Оленою Гордієнко таке лікування не допомогло. Жінка, можна припустити, хворіла на важку пневмонію, яка іноді викликає психічні розлади. Очевидно, її стан, спричинений функціональними чи органічними розладами центральної нервової системи, виявився непідвладним цілительці Варківні. Внаслідок ритуалу вона замість того, щоб заспокоїти хвору, підсилила психічний розлад, який і виявився у психомоторному збудженні – втечі з хати. Але це лише одна із версій...
Уранці 4 грудня 1857 року в селі Степанки Черкаського повіту мельник Марк Жупанас знайшов біля свого вітряка труп жінки.
Поліція, яка прибула на виклик, встановила, що померла – це жителька Цесарської Слободи (нині це Червона Слобода Черкаського району) Олена Гордієнко. Кілька тижнів тому вона захворіла і злягла, а згодом від постійної гарячки, за словами її дітей Юхима і Софії, «зрушилася розумом». Замість того, щоб звернутися до лікаря, діти повезли її у Смілу до чудотворної ікони, але по дорозі дізналися, що у Степанках живе така собі баба Варківна (Пелагія Гнідаш), яка лікує психічно хворих.
Баба Варківна залишила хвору в себе і ввечері почала лікувати своїм вивченим із дитинства способом – обкурюванням ладаном і читанням певних молитов. Як вона згодом пояснила поліції, у хворій сиділи «два біси – Іван та Грицько». Однак під час лікувальної процедури пацієнтка схопилася й роздягнена та боса побігла невідомо куди...
Оскільки поліція не знайшла у діях баби Варківни ніякого криміналу, Черкаський повітовий суд визнав її невинною. Та баба, на жаль, під час цієї справи так перехвилювалася, що померла, навіть не дізнавшись про виправдувальний вирок...
Узагалі, в архівних справах зафіксовано чимало випадків лікування людей нашіптуванням та обкурюванням димом. Зокрема цікавий випадок розглядав Канівський повітовий суд – знахар-дворянин Самуїл Кенський, за національністю татарин, лікував нервових та психічних хворих підкурюванням папірців, на яких були написані татарські молитви...
– Цей вид лікування ми зараз називаємо матеріально опосередкованою психотерапією, – пояснює Володимир Дума. – Той, хто лікує, певним чином переконує хворого, що той чи інший предмет має лікувальні властивості, хоча насправді це не так. Але сам психотерапевтичний ефект може викликати полегшення стану хворого. На жаль, у випадку з Оленою Гордієнко таке лікування не допомогло. Жінка, можна припустити, хворіла на важку пневмонію, яка іноді викликає психічні розлади. Очевидно, її стан, спричинений функціональними чи органічними розладами центральної нервової системи, виявився непідвладним цілительці Варківні. Внаслідок ритуалу вона замість того, щоб заспокоїти хвору, підсилила психічний розлад, який і виявився у психомоторному збудженні – втечі з хати. Але це лише одна із версій...
Коментар спеціаліста
Володимир Дума, лікар-терапевт:
– Серед знахарів були і є талановиті люди. Водночас вони не мають достатньо знань для постановки правильного діагнозу й призначення лікування, а швидше, є носіями певного виробленого поколіннями досвіду. Офіційна медицина ж будується на точності діагнозу і вчасному ефективному лікуванні. Навіть найгірший лікар краще знає, що робить, ніж більшість знахарів..
Володимир Дума, лікар-терапевт:
– Серед знахарів були і є талановиті люди. Водночас вони не мають достатньо знань для постановки правильного діагнозу й призначення лікування, а швидше, є носіями певного виробленого поколіннями досвіду. Офіційна медицина ж будується на точності діагнозу і вчасному ефективному лікуванні. Навіть найгірший лікар краще знає, що робить, ніж більшість знахарів..
Немає коментарів:
Дописати коментар