Кожну весну біля Хуста в Тисянській долині гамірно. Тут гудуть трактори, снують автівки, метушаться люди. Метушаться не хлібороби, а шляховики-будівельники і чиновники. Вкотре впорядковують трагічне побоїще, яке галичани видають за початок Другої світової війни. Хоча закарпатці ту подію оцінюють по різному, оскільки вона оповита напівправдою і міфами, за якими важко пробитися реальним фактам.
Що ж про неї кажуть історики?
"Земля без імені","Гетто в центнрі Європи","Підкарпатська Русь", як називали Закарпаття протягом тисячоліть, входило до складу різних країн, а в міжвоєнний період край став автономним утворенням у складі Чехословаччини.
За геополітичну вигідну територію боролися правителі у Празі, Будапешті, Варшаві, Парижі, Відні і навіть у Нью-Йорку. А вирішив долю Закарпатського краю Берлін.Спочатку його розчленували а потім благлословини мадярів на окупацію. Проголошена 14березня 1939 року Карпатська Україна проіснувала аж аж 29 годин.
Гітлер з одного боку заохочував А. Волошина у проукраїнтсві, а з другого боку - віддав Карпатську Україну Горті.
У 1938 році пре"мєр А. Волошин намагався ауденції Гітлера, однак це йому не вдалося. Тоді Волошин напряму зв"язався з канцелярією рейху і запропонував прийняти Карпатську Русь під протекторат Німеччини. Розв"язку "русинської " проблеми наблизило формування Карпатської Січі. Що ж являло собою це військове утворення розповів у своїй книзі Володимир Бірчак. Ось як характеризує він це військо :"...Січ була не зоорганізована, бунтарська, отаманська й дурна... Самі ж січовики були збиранина, були тут діти і принагідні гості, місцеві міщани, що забирали кріси і відносили додому бо ховали в сяги дров місцевої лісової управи..., інших родів зброї було обмаль, або й цілком не було, особливо був цілковитий брак авт та возів"... Слід зауважити, В. Бірчак був живим свідком і прямим учасником подій, активний оунівець з Галиччини. Тож хлопців із Січі він називав своїми:"... а по короткому опорі розбіглися наші по лісах, а якісь січовики зголосилися до мадярської розвідки й видавали тих січовиків, що поховалися".
Тоді, 15 березня 1939 року на Красному Полі, рівнині на правому березі Тиси поблизу Хуста, проти
кадрової армії оунівці кинули в бій близько 2-х тисяч гімназистів. Поки вони відчайдушно бились, у Хусті засідав сойм. Побоїще за містом було кровопролитним і жорстоким. За угорськими джерелами , вбито 230 січовиків і чеських вояків, багатьох поранено, 450 взято в полон. Наступні дні мадяри просувались в ори і чинили жорстокий терор проти місцевого населення.
Ці історичні події повчальні. Вони викликають гордість і захоплення самопожертвою січовиків. Одночасно не полишає образа і гнів на тих політиків, котрі недосвідчену, беззбройну мізерну силу кинули в явно програшний бій. проти до зубів озброєнних частин мадярської армії, а самі повтікали, хто куди....
З позиції здорового глузду виникає питання; чи варто було проливати кров людей за утопічну ідею, яка тоді була, як ніколи примарною і провокаційною? Бо ж Карпатські січовики стали жертвами брутальної і цинічної політики.
Немає коментарів:
Дописати коментар