Відносини УПА з ОУН - УПА

Дана стаття є спробою на основі аналізу змісту спогадів та залучення
інших джерел висвітлити проблему стосунків бандерівських формувань та
УПА-Поліська Січ у 1941—1943 рр., з'ясувати чим характеризувались ці
взаємини, їхній перебіг та причини невдач у спробах об'єднання різних течій
національного руху.
Із вибухом війни лідери українських партій і рухів пов'язували надії на
початок національного державотворення. Найактивніше діяли бандерівці, які
30 червня 1941р. проголосили у Львові Акт відновлення Української держави.

.
Поряд з ними значних успіхів в організації визвольного руху досяг Т. Бо-
ровець. 22 червня 1941 р. він заявив про створення Української Повстанчої
Армії «Поліська Січ». У майбутньому планувалося створити Волинську Січ,
Полтавську Січ та ін. Т. Боровець узяв собі псевдо «Отаман Тарас Бульба»,
яким підписував усі накази і документи. Спершу дії членів УПА «Поліська
З історії ОУН та УПА 235
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 235Січ» обмежувались визволенням людей, котрі перебували у в'язницях, табо-
рах, а також накопиченням зброї та боєприпасів, які відбивали у червоно-
армійців4
.
Т. Бульба-Боровець відмовився оголосити на Поліссі Акт 30 червня. Роз-
ходження полягали у різних політичних позиціях: отаман, як прихильник УНР,
вважав, що львівським Актом автоматично анульовуються III і IV Універса-
ли Центральної Ради, якими було проголошено і затверджено УНР. Варто
взяти до уваги особистий фактор: Т. Бульбі-Боровцю не подобалось, що події
30 червня 1941р. відбулись без його участі5
. Наприкінці липня він прибув до
Львова, однак досягти домовленостей з ОУН(б) не вдалося, оскільки багатьох
її провідних членів німецькою владою було заарештовано, а ті, що залишили-
ся, вимагали від Т. Бульби-Боровця негайного підпорядкування політичній
лінії їхньої організації6
. Як випливає зі змісту спогадів М. Лебедя, керівництво
ОУН(б) із самого початку ставилося до можливості співпраці з УПА-«Поліська
Січ» негативно7
. Вже на початку 1942 р. бандерівці на своїх нарадах заклика-
ли не слухати бульбівців і мельниківців, «бо то буде на шкоду нашій україн-
ській справі»8
. «Непорозуміння полягало в тому, що ми не підкорялись
керівництву С. Бандери, і це зарахували проявом отаманії і анархії з нашої
сторони», – писав Т. Бульба-Боровець9
. Крім того, Провід ОУН(б) негатив-
но ставився у той час до партизанської боротьби. Як зазначалось у їхній ли-
стівці «Боротьба партизанів і наше ставлення до неї» (червень 1942 р.): «Ми
ставимось до партизанки вороже і рішуче її поборюємо. Наш шлях – це не
партизанська війна кількох сотень чи навіть тисяч, а народна революція...»10
.
У спогадах стосунки між УПА-«Поліська Січ» та бандерівцями найчастіше
розглядаються у контексті вирішення питання спільних збройних сил. Воно
постало наприкінці 1942 р. з ініціативи Т. Боровця-Бульби, який ще раніше
підтримав створення його прихильниками Української народно-демократичної
партії (УНДП). Отаман добре усвідомлював неможливість одноосібно проти-
стояння противникам української державності та потребу створення у зв'язку
з цим загальноукраїнського політичного центру11
.
Наприкінці грудня 1942 р. керівництво УПА-«Поліська Січ» звернулось
до українських націоналістичних організацій із пропозицією створити Рево-
люційну раду з представників усіх течій як міжпартійного координатора дій
бойових загонів та створення спільного штабу повстанських збройних сил
України12
. Бойові групи ОУН(м) вирішили підтримати цей план Т. Бульби-
Боровця. Пізніше один із її провідних діячів О. Штуль («Жданович») згаду-
вав, що «Поліська Січ», котра мала певне організаційне оформлення й корис-
тувалася популярністю серед населення, була здатна «стати зав'язком вели-
кого повстанського руху»13
.
Стосовно позиції бандерівців, то, як згадував отаман «ПС»: «цю пропо-
зицію група Бандери відкинула, тому що, мовляв, всі подібні зліпки ідейно-
неоднорідних елементів будуть нежиттєздатні»14
. Саме такий погляд на цю
проблему простежується у мемуарах діячів ОУН(б). Крім того, вони вважали,
що лише їхній провід може бути політичним центром, і вказували на те, що
коли Т. Бульба-Боровець визнав би цей факт, то міг би розраховувати на
лідерство в об'єднаній УПА15
.
«Ви нашу пропозицію відкинули, пояснюючи тим, що єдиним проводом
українського народу являєтесь ви»,16 – докоряв бандерівцям Т. Бульба-Боро-
вець з цього приводу.
Спроба отамана досягнути порозуміння з бандерівцями зазнала поразки.
Останні також відкинули пізнішу пропозицію Т. Бульби-Боровця налагодити
військове співробітництво. У першій половині 1942 р. ОУН(б) ще не була
зацікавлена в пошуку союзників серед інших течій визвольного руху.
236 М. Пелешок
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 236Поновлення контактів між ОУН(б) і УПА(Б-Б) («Поліська Січ») було
спричинене зміною тогочасного політичного становища на Волині і Поліссі.
Встановлення німецького окупаційного режиму викликало хвилю народного
опору. Т. Новак у спогадах зазначав: «1943 рік став початком масового руху
волинського селянства, спрямованого на боротьбу проти німців»17
. На такий
хід подій були змушені реагувати місцеві функціонери ОУН(б), які розпочали
створення бойових загонів, не чекаючи вказівок проводу. Д. Клячківський –
крайовий провідник на північно-західних українських землях (ПЗУЗ), досить
швидко зумів організувати збройні загони чисельністю близько 10 тисяч
осіб18
.
Зазнавши невдачі у спробах досягти домовленостей з окупаційною владою,
ОУН(б) вирішує стати на шлях збройної боротьби. Саме таке рішення було
прийнято на III конференції ОУН(б) (лютий 1943 р.)19
. У зв'язку з цим було
вирішено, що «Команду всіх збройних відділів бере в руки створений війсь-
ковий штаб та згідно постанов усі відділи приймають спільну назву Українська
повстанча армія»20
. Але, розпочинаючи формування військових підрозділів,
бандерівці на Волині та Поліссі змушені були рахуватись із прихильним став-
ленням місцевого населення до бульбівців. У спогадах рядових вояків бан-
дерівських формувань є часті згадки про те, що загони ОУН(б) маскувались
під УПА (Б-Б), щоб завоювати довіру місцевих жителів21
. «Команда УПА не
протидіяла тому, коли німці і большевики, а частинно український народ
зв'язував дії УПА з іменем Бульби»22
, – писав М. Лебедь.
Не було випадковим і те, що збройні відділи ОУН(б) отримали назву
«Українська повстанська армія». Як зазначав А. Кентій, у додаткових постано-
вах III конференції ОУН(б) висловлювалась думка щодо назви «Українська
визвольна армія». Але оскільки більшість населення Волині-Полісся пов'язу-
вало цю назву з «Українською повстанчою армією» Т. Бульби-Боровця, то з
цим мусили рахуватись бандерівці. Тому провід ОУН(б) погодився на те, щоб
його загони носили назву «УПА»23
. З весни 1942 р. до створення бойових
груп приступили мельниківці. Цей факт значно прискорив створення військо-
вих загонів ОУН(б) та підштовхнув їх до поновлення взаємин із УПА (Б-Б).
22 лютого 1943 р. до штабу УПА(Б-Б) прибув член проводу ОУН(б),
колишній приятель Т. Бульби-Боровця, Я. Бусел, який заявив, що бандерівці
змінили свій погляд на шляхи ведення визвольної боротьби і відтепер вважа-
ють діяльність УПА(Б-Б) доцільною та необхідною. Як писав пізніше отаман,
«ОУН змінила свій погляд на партизанку і визнає за потребу її існування,
збільшення повстанських лав»24
. Було запропоновано розпочати переговори
про спільні дії всіх «революційних сил» України в рядах УПА. Однак, як за-
уважував Т. Бульба-Боровець, місія Я. Бусела була спрямована лише на вста-
новлення контактів і мала політичний характер.
Переговори між обома сторонами відбулися 9 квітня 1943 р. З боку
УПА(Б-Б) були присутні Т. Бульба-Боровець і Л. Щербатюк-Зубатий, з боку
ОУН(б) – Р. Петренко («Омелько»). Бульбівцям запропонували відмовити-
ся від підпорядкування урядові УНР і натомість керівництвом по політичній
лінії обрати провід ОУН(б), визнати Акт відновлення Української держави
від 30 червня 1941 р., а також створити спільну армію під назвою «УПА» з
єдиним штабом під командуванням Т. Бульби-Боровця. Планувалось також
запровадити в УПА посади партійних комісарів та службу безпеки. Передба-
чалося розпочати загальне повстання в усій Україні, для чого мали провести
примусову мобілізацію; у плани також входило звільнення всієї української
території від польського населення25
.
І хоча М. Лебедь пізніше згадував, що «..пропозицію штабу включити се-
бе в загальний український повстанський рух і ввійти до штабу УПА Бульба
З історії ОУН та УПА 237
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 237відкинув»26
, перемовники підтвердили попередню домовленість щодо необхід-
ності створення спільного штабу. Однак її практична реалізація затягнулась.
Обидві сторони прагнули використати всі можливості для зміцнення сил.
22 травня на зустріч, де мала бути укладена вирішальна угода стосовно
всіх питань об'єднання військових загонів течій визвольного руху, приїхали
представники УПА(Б-Б) та ОУН(м). Делегація від бандерівців не з'явилась.
За словами О. Штуля, «це був початок трагічного розбиття збройних сил, що
приніс стільки лиха». На його ж думку, «бандерівці виявили таку засліп-
леність, що ставало страшно і просто не вірилося»27
. Т. Бульба-Боровець у
зриві зустрічі звинувачував М. Лебедя, який на його думку, «навмисне відтя-
гав»28
переговори. У спогадах представників ОУН(м) є згадки про те, що
В. Івахів («Сом», «Сонар»), який у той час був командиром бандерівських
відділів на Волині, нібито погодився на створення спільного штабу, але в
травні прибув на Волинь М. Лебедь, який призупинив переговори29
. Після
цього спроб налагодити взаємини не робили ні бульбівці, ні бандерівці30
. Не
останню роль у цьому, на думку Т. Бульби-Боровця, відіграла особиста пози-
ція М. Лебедя, а також небажання проводу ОУН(б) досягнути рівноправного
партнерства з усіма українськими політичними силами. Проте, вирішальне
значення все-таки мали об'єктивні причини, на які вказував отаман у відкри-
тому листі до бандерівського проводу ОУН(б). Він писав: «Непорозуміння
поглиблюється тим, що ви визнаєте фашистську засаду безоглядної диктату-
ри вашої партії, а ми стоїмо на становищі кровної та духовної єдності цілого
народу на засадах демократії, де всі мають рівні права і обов'язки»31
.
Причини невдач у намаганнях досягнути консолідації національних сил
представники ОУН(б) вбачали не стільки в політичних поглядах та орієнтаціях
керівників, скільки у «моментах психологічного порядку». Л. Шанковський,
зокрема вказував, що бандерівці мали перед собою досвід визвольних змагань
1917—1920 рр., в яких перемогли сили з однопартійною диктатурою. Тому вони
побоювались, що колективний військовий орган (яким його бачили бульбівці)
«перетвориться на трибуну для порожніх розмов, що призведе до анархізації
української визвольної боротьби»32
. Саме цю причину називає у своїх спога-
дах М. Лебедь, називаючи «загін у силі від 150 до 300 вояків Тараса Бульби..,
що іменував себе отаманом»,33
анархічним рухом. Крім того, свої дії банде-
рівці пояснювали також тим, що «Т. Бульба-Боровець своєю пропагандою
вносив хаос у політичну роботу серед мас, підривав авторитет УПА»34
.
Керівництво ОУН(б) прагнуло створити єдину дисципліновану армію під
власним політичним керівництвом. Це не могло не викликати спротиву ота-
мана «Поліської Січі», зважаючи на його значні амбіції, адже на чолі визволь-
ного руху він бачив перш за все себе.
Слід відмітити, що необхідність об'єднання зусиль у боротьбі за Україну
розуміли не лише у вищих ешелонах визвольного руху. До цього прагнули й
середні й нижчі ланки. Таким прикладом може бути нарада місцевих коман-
дирів партизанських загонів бандерівців та мельниківців за участю групи
колишніх старшин Армії УНР, яка відбулася 13 травня 1943 р. у Кременець-
кому районі Тернопільської області. Її учасники висловились за негайне при-
пинення сутичок між бандерівцями, бульбівцями та мельниківцями, за коор-
динацію дій. При цьому командири загонів ОУН(б) і ОУН(м) «Крук»
(І. Климишин) і «Блакитний» (Д. Данилюк) урочисто заявили про свою зго-
ду діяти спільно і наголосили, що за це «вони відповідають своєю честю і
совістю перед українською нацією та ідеєю боротьби за Українську самостійну
державу»35
. Однак реалізувати ці домовленості на практиці не вдалося.
У спогадах представників обох сторін перша половина 1943 р. відображе-
на як час втрачених можливостей для об'єднання течій національного руху.
238 М. Пелешок
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 238Кардинально вплинути на позиції керівництва ОУН(б) та Т. Бульби-Боровця
зміна політичної ситуації не змогла.
Як свідчать спомини селян, їхні симпатії частіше були на боці бандерівсь-
кої УПА. Щодо УПА(Б-Б), то чисельність її рядів суттєво зменшилась, а мо-
ральний дух вояків підупав36
. Вагомою причиною такого становища була вда-
ло проведена ОУН(б) агітаційно-пропагандистська робота серед населення.
Відповідно до такого розвитку подій змінювалась і поведінка обох сторін.
Початком відкритої боротьби проти своїх опонентів в українському русі
опору можна вважати відозву Головної команди (ГК) УПА від 20 травня
1943 р. під назвою «Українці». В ній повідомлялося, що «український народ
висилає на боротьбу за Українську самостійну соборну державу тверді лави
бійців – Українську повстанську армію (УПА)»37
. Згадана відозва закликала
до вступу в ряди УПА, до викриття і знищення «агентів більшовицького і
німецького імперіалізмів, що творенням диких, ніби партизанських відділів
намагаються ослабити Всеукраїнський революційний фронт боротьби за
УССД під проводом УПА». Як вороги цього у відозві називаються «різні ота-
манчики-анархісти», «недобитки всяких політичних партій». Всі вони, на дум-
ку ГК УПА, діють за наказами НКВС і гестапо38
.
Радикальний зміст цього документу свідчив про прагнення ОУН-УПА од-
ним ударом покінчити з «опозицією» бандерівцям у лавах українського руху
опору. Головним провідником такої політичної лінії серед керівництва
ОУН(б) став Р. Шухевич. Наприкінці червня 1943 р. з'явилася листівка, в
якій усім партизанським відділам наказано підпорядкуватися головному шта-
бові бандерівської УПА. Під листівкою стояв підпис – Тур (Роман Шухевич).
ОУН(б) домагалася підпорядкування бульбівців різними методами, в тому
числі й силою зброї39
. Влітку отаман ще раз спробував налагодити контакти
з УПА-Південь, де високі посади займали Я. Бусел і Р. Волошин, але знову
зазнав невдачі40
. Неможливість досягти домовленостей з ОУН(б) у спогадах
бульбівців та мельниківців розглядається як одна з головних причин того, що
ще у травні отаман робив спроби знову налагодити контакти з німцями, ро-
зуміючи безперспективність боротьби на чотири фронти: німецький, польсь-
кий, радянський та внутрішній український. Не останню роль при цьому
відіграло і прагнення змусити бандерівців все ж піти на певні поступки.
Після провалу всіх спроб Т. Бульби-Боровця домовитися з лідерами УПА
в липні 1943 р. розпочалися взаємні звинувачення через друковані засоби.
Отамана УПА-«Поліська Січ» звинувачували в тому, що в «результаті його
діяльності в Україні запроваджується анархія, ...що він не підкоряється рішен-
ням Проводу ОУН(б)»41
. Не залишалися в боргу і бульбівці. Вони здійснили
низку публікацій, спрямованих проти бандерівців та їхньої політики:
«Революція чи анархічна отаманія», «Зозулине яйце», «До проводу ОУН(Б)»
тощо42
.
У статтях, памфлетах Т. Бульба-Боровець звинувачував своїх політичних
опонентів у тому ж, у чому звинувачували його самого – в поширенні анархії
й отаманії в Україні. «Сьогодні на землях Західної України знов появилась
анархічна банда нової отаманії у вигляді так званої бандерівщини»43
. Закида-
лись також звинувачення у прагненні до диктатури однієї партії, започатку-
вані непотрібної боротьби проти національних меншин, терорі проти україн-
ського населення, в провокації передчасного виступу української поліції тощо.
«Замість фахового удару по німецьких стратегічних пунктах, – писав
Т. Бульба-Боровець, – ваші бойові командири дали зброю для дітей та жінок,
які для спорту почали стріляти німців з-за кожної хати... по більших німець-
ких підрозділах, котрі палили та мордували, та дали можливість німецькій
пропаганді оправдати ці звірства»44
.
З історії ОУН та УПА 239
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 239Щоб відмежуватися від дій УПА бандерівської течії, поліський ватажок
20 липня видав наказ про перейменування свого підрозділу з УПА на УНРА
(Українська народно-революційна армія). Таким чином Т. Бульба-Боровець
взяв своєрідній реванш у бандерівців, адже назву УНРА деякий час (у 1941 р.)
носили загони ОУН(б)45
.
Після перейменування бульбівських загонів відділ пропаганди Головного
штабу УНРА поширив серед населення велику кількість агітаційно-пропаган-
дистських матеріалів, у яких пояснювались мета і завдання діяльності органі-
зації. «УНРА, – зазначено в одному з них, – це надпартійна військово-рево-
люційна організація та осередок революційної роботи всіх трудящих України
за свою незалежну демократичну державу»46
. Для бульбівського керівництва
в цей період характерним було прагнення створити власну державницьку
ідеологію, що було спричинено не лише військовим, але й ідеологічним про-
тистоянням між ОУН(б) та УНРА. Окрім цього, Т. Бульба-Боровець хотів,
щоб населення і його соратники бачили в ньому національного героя, а не
«анархіста», яким намагалися зобразити його політичні противники. Слід
зауважити, що разом із тим певна схильність до самовихваляння та перебіль-
шення своєї ролі в тих чи інших подіях помітна у спогадах отамана47
.
Керівним органом новоствореної організації Т. Бульби-Боровця була Полі-
тична рада. До її складу входили спочатку п'ять, а пізніше – три представники
від різних політичних організацій України. Саме події, які стосувались рефор-
мування УПА(Б-Б), пов'язувались бульбівцями з початком відкритого зброй-
ного виступу УПА. На це, зокрема, вказував сам Бульба-Боровець: «Тоді
рубанівці об'явили нам безоглядну війну, яка триває досі»48
.
Бандерівці вважали, що приводом для відкритої боротьби стала публікація
в часописі «Оборона України» (видавався відділом пропаганди при Головній
команді УНРА) 10 серпня 1943 р. «Відкритого листа командуючого Україн-
ської народно-революційної армії (УНРА) Тараса Бульби-Боровця до членів
проводу організації Українських націоналістів під проводом Степана Бандери».
В цьому листі Бульба-Боровець звинувачував провід ОУН(б) у зриві перего-
ворів, насаджуванні їхньої диктатури, відхиленні пропозиції створення над-
партійного органу, яким мала б стати Українська революційна рада, нищенні
польського населення. Автор відзначав, що члени ОУН(б) вели агітацію проти
бульбівців: Т. Бульбу-Боровця звинувачували в тому, що його дії не відповіда-
ють його словам, в анархії та дезорганізації повстанського руху. Крім того,
отаман стверджував, що бандерівці намагалися силою зброї перетягнути буль-
бівців на свій бік49
. І все ж він вважав можливими зміни в політиці ОУН(б).
Намагаючись відвернути бандерівців від братовбивчої війни, Т. Бульба-Боро-
вець запитував їхнє керівництво: «За що ви боретеся? За Україну чи за ОУН?
За українську державу чи за диктатуру в цій державі?»50
.
Пік військового протистояння між УНРА і УПА припадає на другу половину
серпня 1943 р. Саме тоді керівництво ОУН(б) припинило «боротьбу з німець-
ким окупантом та московсько-більшовицькими бандами, – писав Бульба-Боро-
вець, – і скерувало всю свою увагу та зброю проти головного ворога України –
Бульби»51
. У с. Бережниці Сарненського району бандерівці роззброїли один
підрозділ бульбівців, відібрали в них пропагандистську літературу, а самих ма-
ло не вбили. Такі ж акції проводили вони і в інших районах Волині й Полісся52
.
Однак, у висвітленні Л. Шанковського процес «об'єднання» проходив до-
сить спокійно, без будь-яких надмірних загострень. «У серпні 1943 p., – пише
він, – курінь УПА з групи УПА «Заграва» (Дорош) перебрав групу УПА
Тараса Бульби-Боровця без жодного пострілу. Роззброєно також військово-
повстанчі формації ОУН під керівництвом полк. Мельника. До цього часу й
після нього не було жодних боїв чи сутичок між окремими групами»53
.
240 М. Пелешок
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 240Протистояння бандерівців із мельниківцями і бульбівцями знаходило відгук
серед громадськості Волині. Зокрема, письменник У. Самчук у своїх спогадах
писав: «Десь там бандерівці напали на бульбівців і були жертви в людях.
Трохи ж згодом, ті ж бандерівці напали на мельниківців і знов були жертви»54
.
Однак, на його думку, це протистояння було об'єктивно неминучим. Він вка-
зував, що при наявності в українському визвольному русі багатьох «ідеологій»
підпорядкування усіх збройних загонів єдиному командуванню не могло
вирішуватися демократичним шляхом. Залишалося «право сильніших». Саме
так діяли бандерівці.
Але остаточного удару військовим загонам Т. Бульби-Боровця бандерівці
завдали 18 серпня 1943 р. Того дня на хуторах біля с. Хмелівка, що на Кос-
топільщині, Т. Боровець відвідував свою Людвипільську сотню, яка складалася
з його земляків. Вночі бульбівський підрозділ був оточений шістьма (за дея-
кими свідченнями – трьома сотнями бійців) куренями УПА. Отаман дав наказ
не чинити опору, а розсіяно відступити.
Бандерівці схопили понад 100 козаків УНРА, трьох старшин і дружину
Т. Бульби – Ганну Йосипівну Опоченську. Одного з полонених, М. Крука,
бандерівці відпустили. Через нього було передано пропозицію (фактично –
ультиматум) – «відновити перервані переговори з командуванням УПА, щоб
якось домовитись і ліквідувати конфлікт, продовжити працю спільно». Від
отамана вимагали беззастережного підпорядкування політичній лінії ОУН(б)
та наказам Головної команди УПА55
. Однак, Т. Бульба-Боровець категорично
відмовився від пропозиції бандерівців, після чого вони ще жорстокіше роз-
правлялися з УНРА. Дружину Т. Бульби-Боровця після двох тижнів тортур
вбила Служба Безпеки ОУН(б)56
. Офіційно бандерівці заперечували участь у
ліквідації. Г. Опоченської. Зокрема, М. Лебедь писав, що «Жінка Бульби з по-
ходження чешка жила за даними очевидців в районі Тучин (Рівне). Ніколи не
була ні переслідувана, ні суджена якими-небудь чинниками організації та
УПА»57
. Пізніше П. Мірчук поширив версію, начебто Г. Опоченська сама втек-
ла від Т. Бульби-Боровця до радянського партизана О. Лукіна, вийшла за ньо-
го заміж і проживала в Москві58
.
Слід зазначити, що бульбівці до бандерівців ставилися лояльніше. Так, ще
у грудні 1943 р., піймавши одного з функціонерів ОУН(б), забрали у нього
лише одяг і відпустили з такими словами: «Ми знаємо, хто ти такий, але пус-
каємо. Ми тебе не вішаємо, як вішають бандерівці... а як згинемо від них, то
по-геройськи»59
.
Щоб не збільшувати кількість жертв, Т. Бульба-Боровець вирішив розфор-
мувати свої відділи і перевести організацію у підпілля, як передбачалося, тим-
часово. 5 жовтня 1943 р. отаман видав відповідний наказ60
.
Після арешту 1 грудня 1943 р. німецькими спецслужбами Т. Бульби-
Боровця контакти між бульбівцями та бандерівцями на рівні організацій при-
пинилися. Проте ідеологічне протистояння продовжувалось61
.
Ще раніше молоді старшини УНРА вказували своєму керівникові на його
поступливість, прагнення уникнути військового протистояння. «З національ-
ної точки зору, – дорікали вони Т. Бульбі-Боровцю, – було б куди пра-
вильніше, якби ми на початку, в березні 1943 року, були розстріляли пару сот
зачумажених тоталітаристів, чи навіть хай би ця акція потягла тисячі жертв
українського народу, ніж сьогодні та завтра за це все мусимо платити десят-
ками та сотнями тисяч кривавих жертв, абсолютною руїною економіки та
терпіти ганьбу за чиюсь партійну сліпоту та вождізм»62
.
До таких висновків йшов і сам отаман. Звинувачуючи Провід ОУН(б) в
авторитаризмі, він писав: «Така вже засада і закон дії у всіх тоталітаристів без
огляду на те, чи вони комуністи чи націонал-фашисти, що вони нікого не
З історії ОУН та УПА 241
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 241визнають крім себе і намагаються підпорядкувати під свою беззастережну
диктатуру всі сили». Також він вказував: «Під впливом усіх жахливих подій
…я остаточно переконався, що з українським вождізмом, так само як і з
комунізмом чи нацизмом, у нас може бути тільки одна мова – їх повне запе-
речення. Однак зробити практичний висновок з ревізії наших поглядів у лис-
топаді 1943 року було неможливо. На перешкоді стояли:
1. Відворотня директива нашого уряду.
2. Червона Армія, що була вже у Києві»63
.
Якщо першу «перешкоду» з огляду на попередню діяльність Т. Бульби-Бо-
ровця можна поставити під сумнів, то щодо другої – вдіяти щось було немож-
ливим.
Проте була ще й третя важлива причина, яка не давала можливості зроби-
ти практичний висновок, – відсутність достатньої військової сили. Населен-
ня бачило військове безсилля бульбівців у 1943 р. і часто ставало на бік
сильнішого.
Значна частина бійців і старшин УНРА добровільно перейшла до УПА.
Деякі колишні активісти бульбівського руху обійняли в ній вагомі посади.
Так, М. Омелюсик став начальником оперативного відділу штабу УПА. Зай-
няв важливу посаду І. Трейко. Залишки непокірних частин УНРА бандерівці
відтиснули до р. Случ64
.
Стосовно оцінки результатів мзаємовідносин двох впливових течій укра-
їнського руху, то у більшості спогадів діячів ОУН(б) простежується думка, що
з погляду історичної перспективи політика бандерівців відносно підпорядку-
вання бульбівців своєму впливові виявилась правильною. Не останню роль
при цьому відіграла наявність чіткої ідеології та рішучості в діях, що не було
притаманним для руху Т. Бульби-Боровця. Оунівцям вдалося створити цент-
ралізовану і дисципліновану військову структуру. Саме тому УПА змогла три-
валий час протистояти радянським регулярним військам та спецвідділам
МВС-МДБ. Однак навряд чи можна погодитись із твердженням М. Лебедя,
що «Українська повстанська армія була вже від своїх початків будована і ор-
ганізована на принципі добровільності»65
. Адже у бульбівців, представників
ОУН(м) різке несприйняття викликали саме бандерівські форми і методи ро-
боти по об'єднанню повстанських загонів в єдину армію. Їхню позицію мож-
на висловити фразою із спогадів отамана «Поліської Січі»: «Жодна партія не
має монополії на український народ»66
.
Таким чином, через намагання проводу ОУН(б) взяти виключно на себе
керівництво всіма силами українського національного руху, небажання йти на
певні компроміси, а також через значні особисті амбіції Т. Бульби-Боровця
співробітництво бульбівців і бандерівців виявилось неможливим. У спогадах
членів практично всіх течій визвольного руху висловлювалась думка, що са-
ме загони ОУН(б) були тим формуванням, у спілці з яким бульбівці могли
стати вагомою військовою силою. Однак через ряд вище викладених причин
цього не сталося.
1 Макарчук С. Писемні джерела з історії України. Курс лекцій. – Львів, 1999. – С. 296.
2
Там само. – С. 299.
3
Киричук Ю. Український національний рух 40-х-50-х рр. ХХ ст.: ідеологія та практика. –
Львів, 2003. – С. 75.
4
Бульба-Боровець Т. Армія без держави: Слава і трагедія Українського повстанського ру-
ху: Спогади. – Вінніпег, 1981. – С.1 08, 109.
5
Там само. – С